05 грудня 2024 ОФІЦІЙНИЙ ВЕБ-САЙТ
Відомості про район
Діяльність райдержадміністрації
Прес-центр
Район сьогодні
  • Розпорядчі документи
  • Регуляторна політика
    Публічна інформація
    Інформація з установ району
    Оголошення
    Програми та стратегії району
    Виконання програм та стратегій
  • Децентралізація влади
  • Самоорганізація населення
  • Вивчення громадської думки
  • Очищення влади
  • Електронне звернення
  • Вакансії державної служби
  • Інвестиційний довідник
  • Запобігання проявам корупції
  • Внутрішній аудит
  • АРХІВ НОВИН

    « Грудень 2024 »
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
                1
    2 3 4 5 6 7 8
    9 10 11 12 13 14 15
    16 17 18 19 20 21 22
    23 24 25 26 27 28 29
    30 31          
    Головна>Новини>29 вересня - 83-ті роковини від початку масових розстрілів у Бабиному Яру
    Неділя, 29 вересня 2024 12:00

    29 вересня - 83-ті роковини від початку масових розстрілів у Бабиному Яру

    29 вересня вшановуються 83-ті роковини від початку масових розстрілів, здійснених гітлерівцями у Бабиному Яру (29 вересня 1941 року).

    Бабин Яр – місце пам’яті та некрополь близько 100 тисяч цивільних громадян і військовополонених, розстріляних нацистами у 1941–1943 роках. Серед них – євреї і роми, червоноармійці, комуністи, підпільники Організації українських націоналістів, «саботажники», порушники комендантської години та навіть пацієнти психіатричної лікарні імені Павлова.

    Трагедія стала символом «Голокосту від куль» і нацистської політики масового знищення людей.

    Масові розстріли в Бабиному Яру розпочалися відразу після вступу нацистів та їхніх союзників до Києва у вересні 1941 року і відбувалися чи не щоденно до завершення окупації Києва.

    19 вересня 1941 року війська вермахту увійшли до Києва, а наступного дня в Бабиному Яру розстріляли військовополонених (імовірно політпрацівників та, можливо, євреїв). Підрив радянськими диверсантам київської цитаделі та Хрещатика в двадцятих числах цього ж місяця став для окупантів зручним приводом звинуватити у скоєному євреїв і провести показову каральну акцію над євреями-заручниками.

    28 вересня 1941-го в Києві з’явилися оголошення із наказом усім євреям міста зібратися зранку на розі вулиць Дегтярівської та Мельникова, біля кладовищ.

    «Дорога смерті», якою пройшли десятки тисяч людей 29 вересня, пролягала від Лук’янівської площі вулицею Мельникова до перших воріт Єврейського кладовища, далі – на Кагатну (нині – сім’ї Хохлових), потім по Лагерній (нині – Дорогожицькій). Біля входу до Братського (Воїнського) кладовища відбирали гроші, коштовності, документи, наказували залишати речі й верхній одяг. У кінці Братського кладовища (нині – територія телевежі) люди повертали у прохід між огорожею та краєм яру. Розстрілювали на майже півкілометровому відтинку яру, який починався біля пам’ятника 1976 року а закінчувався за теперішньою станцією метро «Дорогожичі». Людей змушували роздягатися догола, спускатися в яму і лягати долілиць, один на одного, а вздовж рядів проходили німецькі поліцейські й стріляли в потилицю. До 18-ї години того дня встигли вбити майже 22 тисячі. Інших приречених на ніч загнали в порожні гаражі на Лагерній. Наступного дня їх чекала та сама доля. Потім сапери підірвали схили, щоб земля засипала тіла, і змусили військовополонених вирівняти дно яру.

    Вбивства у Бабиному Яру тривали у кілька етапів.

    Перший – щоденні розстріли євреїв, військовополонених, цивільних – тривав із вересня 1941 до весни 1942 року. Пік припав на 29–30 вересня, коли загинула 33 771 особа.

    У «Донесенні про події в СРСР» № 111 від 12 жовтня 1941 року говориться: «Загальне число страчених зондеркомандою 4а тепер перевищило 51 000. Крім зондеракції в Києві 28 і 29, для якої були виділені 2 команди поліційного полку «Південь», всі страти, які проводилися до цього часу, ця ЗК здійснювала без будь-якої допомоги. Страчені особи в основному були євреями, найбільшу частину складають політичні функціонери, а також заколотники і грабіжники».

    Із середини жовтня у Бабиному Яру і його околицях також почалися страти комуністів-підпільників, ромів, душевнохворих, заручників, моряків Дніпровської флотилії.

    Узимку 1941–1942 років на тому місці загинули члени Організації українських націоналістів. «Донесення про події в СРСР» № 164 від 4 лютого 1942 року свідчить: «У Київській області боротьба проти комуністів все більше трансформується в боротьбу проти національних українських формувань... Конфіскований письмовий матеріал, а також свідчення різних арештованих в останній час прихильників Бандери знову доводять, що прихильників Бандери неможливо залучити до будь-якої позитивної співпраці. Тому лишається тільки повністю знищити цей рух».

    Другий етап – кінець зими 1942–середина серпня 1943-го. На цей час припадає й створення Сирецького концтабору, який змінив табір на вулиці Керосинній (виник десь у квітні – травні 1942 року, а на кінець окресленого другого етапу припала його евакуація). Його в’язні – численні жертви Бабиного Яру.

    З весни 1942 року (можливо, що і взимку) двічі на тиждень сюди привозили на розстріл ув’язнених із тюрми гестапо. До кінця вересня 1943 року основними жертвами Бабиного Яру стали підпільники і партизани, як комуністи, так і українські націоналісти.

    Третій, заключний, етап регулярних розстрілів відбувався на фоні знищення трупів у Бабиному Яру в серпні–вересні 1943 року в’язнями Сирецького концтабору. Паралельно відбувалася евакуація самого табору.

    Зрозумівши, що в Києві не втриматися, німці почали ховати сліди злочинів. Трупи спалювали навпроти Сирецького концтабору.

    18 серпня 1943 року до Сирецького табору доставили групу арештантів із Полтави. До них приєднали ще 100 ув’язнених євреїв із самого Сирецького табору. Таку команду смертників із 327 осіб закували в кайдани та змусили викопувати трупи, будувати печі із огорожі Лук’янівського і надгробків єврейського цвинтаря, складати в них тіла і дрова і спалювати. В одній такій печі за раз знищували до 2000 жертв. Двічі на тиждень нацисти привозили до Бабиного Яру на страту в’язнів із тюрми СД і спалювали їхні тіла. Всі ці роботи у проводилися у режимі цілковитої таємності: територія була оголошена забороненою зоною, обгороджена й засаджена деревами, але сморід і дим розносилися по Києву далеко за межами урочища.

    До кінця вересня майже всіх розстріляних спалили, а в’язні заклали останню піч, як вони зрозуміли, для себе. У ніч на 29 вересня 1943 року вони вирвалися на волю, але врятуватися вдалося до двох десятків сміливців. Саме їхні свідчення згодом дали можливість відтворити історію знищення трупів у Бабиному Яру.

    Штандартненфюрер Пауль Блобель, який керував стратами у Києві 1941 року, наглядав і за спаленням останків у 1943 році. Про це він свідчив на Нюрнберзькому процесі: «Під час мого візиту в серпні я особисто спостерігав за спаленням тіл у загальній могилі під Києвом. Могила була близько 55 м завдовжки, 3 м завширшки і 2,5 м завглибшки. Після того, як верхній шар був знятий, трупи облили горючим матеріалом і підпалили. Пройшло близько двох днів, поки могили згоріли до дна. Я особисто пересвідчився, що прогоріло все до самого дна. Після цього могила була засипана, і так майже всі сліди були заметені».

    У жовтні 1943 року в Бабиному Яру німці ще розстріляли киян, які ухилилися від виконання наказу про повне виселення з міста. Останній розстріл відбувся 4 листопада 1943-го, а за два дні до Києва увійшла Червона армія.

    Переглядів 861
    Розробка: Відділ інформаційних технологій
    апарату Волинської облдержадміністрації
    Інформаційне наповнення:
    Володимир-Волинська районна державна адміністрація
    Усі права на матеріали, розміщені на цьому сайті, належать Володимир-Волинській райдержадміністрації.
    Адреса: 44700, м.Володимир-Волинський, вул. Небесної Сотні, 3, т.24467, E-mail: post@vvadm.gov.ua
    © 2014 vvadm.gov.ua